Володимир Рутківський “Джури козака Швайки” (інформація для вчителя)

Про письменника

Володимир Рутківський – провідний український дитячий письменник. Народився в селі Хрестителевому на Черкащині. Навчався в Одеському політехнічному інституті.

Друкується з 1959 року. Автор багатьох романів і повістей для дітей.

Член Одеської обласної організації НСПУ з 1969 року.

Закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького.

 

Життєвий і творчий шлях

Народився Володимир Григорович Рутківський 18 квітня 1937 в селі Хрестителеві на Черкащині в учительській сім’ї. До школи пішов в Богодухівці, атестат зрілості отримав у Великій Бурімці. Тут, на високому урвищі, над присульськими болотами, все дихало загадкою і старовиною. Ще б пак – адже на місці цього села літ дев’ятсот тому стояло загадкове містечко-фортеця Римів, тут члени шкільного археологічного гуртка, старостою якого був В. Рутківський, у 1954 році допомогли визначному українському археологові академіку Шовкоплясу розкопати найстаріше з відомих на той час стародавніх поселень в Україні…

Володимир Рутківський навчався в Одеському політехнічному інституті, працював на Одеському суперфосфатному, проте незабаром зрозумів, що справжнє його покликання – література. Тому він перейшов журналістом в Одеський облтелерадіокомітет. Радіослухачам 60-70 років знайомі його молодіжні радіожурнали «Горизонт», «Солдатські зустрічі», «Моя міліція». В перебудовчі часи – з 1992 по 2001 роки – він очолював провідний в «Одесских известиях» – «Одеських вістях» відділ соціальних проблем. Як журналіст нагороджений Почесною грамотою Одеської облдержадміністрації.

В радянські часи мав складні стосунки з владними комуністичними структурами. В жовтні 1969 року його ім’я згадується в закритому листі ЦК КПУ як «ідейно незрілого» поета, в зв’язку з чим був розкиданий набір його поетичної збірки «Експромт». В 1970 році колега-письменник звернувся до обкому партії, обласного КДБ та Одеської письменницької організації з заявою про те, що «на Одесском областном радио засела группа украинских буржуазных националистов во главе с оголтелым Владимиром Руткивским…» Роком пізніше група одеських радіожурналістів, серед яких був і Володимир Григорович, виступила на захист свого колеги, якого Одеський обком партії звільнив з роботи з забороною надалі працювати в засобах масової інформації. Вони дійшли до обласного прокурора, який скасував це рішення. Це був чи не перший випадок в тодішньому Союзі, коли було скасоване рішення обкому. Після того Володимирові Григоровичу довелося на деякий час залишити межі України.

В літературі Володимир Рутківський починав як поет, до його творчості схвально поставилися Павло Тичина та Олесь Гончар. На його рахунку – поетичні збірки «Краплини сонця», «Плоти», «Повітря на двох», «Знак глибини», «День живої води» та інші. Разом із Борисом Олійником, Петром Осадчуком, Романом Лубківським, Віталієм Коротичем гідно представляв молоду українську поезію на 5-й Всесоюзній нараді молодих літераторів у Москві в 1968 році.

Водночас писав і прозу для дітей. Та оскільки писав про те, що вважав за доцільне, а не те, що було вигідно тодішній владі, то офіційне ставлення до нього невдовзі стало більш ніж прохолодним. «В той час, коли весь радянський народ бореться з релігією, Рутківський підсовує нам всіляку чортівщину» – ці слова належали одному з тодішніх редакторів українських журналів.

У єдиному українському видавництві для дітей – «Веселка» – його твори стабільно забраковували. Тож Володимир Рутківський самотужки переклав свої твори «Ганнуся» та «Бухтик з тихого затону» російською мовою і запропонував їх московському видавництву «Детская литература», яка їх видала негайно. До речі, «Бухтик…» на Всесоюзній нараді дитячих казкарів у 1985 році був визнаний однією з кращих дитячих казкових повістей за 12-ту п’ятирічку. Рецензенти відзначали глибоке проникнення в тему, легкість та доступність викладу й особливий, притаманний лише В. Рутківському, гумор. Забігаючи вперед, можна стверджувати, що ці риси характерні і для подальших творів нашого земляка.

Проте й після цього успіху радянські українські видавництва не поспішають друкувати Володимира Рутківського. Лише в 1988 році у «Веселці» вийшла збірка його казкових повістей «Гості на мітлі», але зі скандалом.

«Чому я, український письменник, маю видаватися не рідною мовою і за межами України?» – звертався письменник до «керівних і спрямовуючих». Це подіяло, але й надломило щось всередині нього. Володимир Рутківський вирішив остаточно податися у «внутрішню еміграцію». Себто, писати в стіл.

Тоді ж Володимир Рутківський переходить на історичну тематику. Він прагне довести, що українська історія нічим не поступається англійській чи французькій, не кажучи вже про російську чи американську. І це йому блискуче вдається.

Історія здавна його вабила. Його манить те, що досі залишається невідомим: «Чому Іллю Муромця (а в історичній літературі вживається і Муровець), який похований у Києво-Печерській Лаврі, повністю собі «привласнила» Росія?» Він пише повість «Сторожова застава», в якій подає інакший погляд на усталені події.

В 1991 році журнал «Однокласник» присудив Володимир Рутківському премію імені М. Трублаїні за повість-легенду «Сторожова застава», дії якої розгортаються у Великій Бурімці. Цікаво, що цю премію Рутківський поділив разом з Кіром Буличовим. Іншими словами, твір нашого земляка нічим не поступався творові всесвітньо відомого фантаста. Проте якщо К. Буличов отримав за нього Державну премію Росії, то наш земляк видав «Сторожову заставу» лише у 2001 році, і то власним коштом.

Ця повість була відзначена літературною премією імені Лесі Українки.

«Чому про битву на Синіх Водах, яка була за 18 років до Куликовської, ніхто не згадує? Адже саме після неї була визволена Україна від монголо–татарського іга!»

Володимир Рутківський створює великий роман історичний роман для юнацтва «Сині Води». У 2005 році київське видавництво «Зелений пес» видало його у трьох книжках. В цьому романі автор, спираючись на історичні дані, стверджує, що першим, хто дав нищівну відсіч татаро-монгольським поневолювачам, були не Дмитрій Донськой чи залізний Тамерлан, а наші славетні пращури-українці. Роман був відзначений премією Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого.

Визнання письменнику приніс ще один історичний роман «Джури козака Швайки», виданий у київському видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Ясна річ, письменник не міг оминути й козаччини. Але манять його не переможні баталії та славні гетьмани, а самі початки. Звідки взявся цей відомий на весь світ феномен народного лицарства? Так з’явилися «Джури козака Швайки».

 

У його доробку поетичні збірки:

* «Краплини сонця»,

* «Плоти»,

* «Повітря на двох»,

* «Відчиніть Богданкове вікно»,

* «Рівновага»,

* «Знак глибини»,

* «День живої води».

 

Повісті і романи:

* повісті «Ганнуся» (2012), «Ганнуся. У гості до лісовика» (2014), «Гості на мітлі» (2016), «Бухтик з тихого затону» (2012), «Канікули у Воронівці», «Намети над річкою», «Слуга баби-Яги»;

* повість-легенда «Сторожова застава» (2012);

* книга нарисів «Земля майстрів»;

* п’єса-казка «Прибульці»;

* історичний роман «Сині Води» (2011, 2015);

* пригодницька тетралогія: «Джури козака Швайки» (2007), «Джури-характерники» (2009), «Джури і підводний човен» (2010) та «Джури і Кудлатик» (2015);

* книга про німецьку окупацію під час Другої світової війни «Потерчата» (2013).

 

Нагороди:

* Літературна премія імені Миколи Трублаїні за повість-легенду «Сторожова застава» (1991);

* Премія імені Лесі Українки за повість-легенду «Сторожова застава» (2002);

* Премія імені Віктора Близнеця;

* Книга року Бі-Бі-Сі за двотомний історичний роман «Сині Води» (2011);

* Національна премія України імені Тараса Шевченка за історичну трилогію для дітей «Джури» (2012).

 

Екранізації:

У 2013 році кінопроект за романом Володимира Рутківського «Сторожова застава» переміг у 5-му конкурсі Державного агентства з питань кіно, отримавши часткове фінансування. 2017 року екранізацію мають презентувати в кінотеатрах України. Режисером фільму став Юрій Ковальов, сценарій написав відомий український дитячий письменник Сашко Дерманський. На превеликий жаль, сюжет фільму суттєво відрізняється від книги.

У 2016 році українсько-російська група компаній «Star Media» розпочала роботу над новим повнометражним історично-пригодницьким фільмом «Джури козака Швайки» в жанрі історичний екшн із елементами містики й детективу за мотивами однойменного роману Володимира Рутківського. Сценарій разом із Рутківським написала відома авторка детективів і сценарист Ірен Роздобудько. Режисер-постановник стрічки – Анатолій Григор’єв, продюсери Галина Храпко та Влад Ряшин, оператор-постановник Олександр Кришталович. Зйомки плануються у багатьох живописних куточках України – Витачів (Обухівський район Київської області), гранітно-степове Побужжя (унікальні козацькі землі), національний природний парк «Бузький Гард», Миколаївський природний парк, Карпатський національний природний парк. Основною локацією стане Нижньосульський національний природний парк.

 

 

Володимир Рутківський «Джури козака Швайки» (6 клас)

 

Жанр – пригодницька проза

Вік аудиторії – 10-15 років

 

«Джури козака Швайки» – перша частина трилогії, а як виявилося на сьогодні вже тетралогії, бо нещодавно з’явився ще один роман.

Дія відбувається за козацьких часів у 15 столітті, та головними героями є не козацькі ватажки, а хлопці, які стали джурами відомого козака на прізвисько Швайка. Цього козака люто ненавидять і бояться вороги, бо він, наче та швайка, постійно завдає їм клопоту. На початку здається, що Швайка – легенда, недосяжна і таємнича, але швидко переконуєшся, що насправді він теж людина з плоті і крові, досить молодий, але розумний, сміливий і дуже вправний у бойових мистецтвах.

І є у Швайки таємниця, за яку його, зокрема, і називають характерником, бо побратим цього козака – справжній вовк на ім’я Барвінок, який захищає свого товариша, не шкодуючи себе. Дружба між козаком і вовком не така вже й незвичайна річ, але тут вона змальована напрочуд зворушливо і героїчно. А ще у Швайки є так само розумний і відданий кінь Вітрик…

Але повертаємося до початку цієї історії, бо для кожного персонажа завжди є своя «точка входу», а історія, як ріка, лине, беручи початок у далекому минулому і, певно, не закінчується у майбутньому, трансформуючись у нові форми.

У цьому контексті дуже важливою є актуалізація козацької доби для дітей та юнацтва, бо на цьому грунті можна гарно виховувати патріотизм, національне самоусвідомлення та допомагати дитині самоідентифікуватися. Той, хто перейнявся подвигами козаків у минулому і теж хоче бути захисником своєї рідної землі, шукатиме у реальному світі і в своєму часі можливості боронити свою державу і розбудовувати її заради майбутнього.

Так ось, починається книга з гонитви за козаком, який тікає від ординців. Вершник знесилений, важко поранений, і лише хитрістю йому вдається уникнути полону і страшної смерті. І ця сцена настільки жива й емоційна, що одразу вводить у простір великого епічного твору, який лише в першій частині займає понад чотириста сторінок.

Головні герої, окрім козака Швайки, – двоє товаришів – Санько і Грицик, а ще їхній одноліток – богатир Демко на прізвисько Дурна Сила.

Санько – ще малий дванадцятирічний хлопчина, та у нього є дар подумки розмовляти з птахами і тваринами. Поки що він пасе курчат, та стрімко його життя змінюється, згодом він навчатиметься волхвуванню, чарівництву по-нашому, по-сучасному.

Грицик зовсім іншої вдачі, бо якщо Санько часто буває замислений і замріяний, то Грицику постійно треба кудись бігти і про щось дізнаватися. Він володіє даром передбачення, хоча поки про те не знає, і ще лише його слухається бугай Петрик.

Хлопці схожі на своїх однолітків, також мріють про козакування, хоча це й небезпечна справа, хочуть бути схожими на легендарного Швайку і шукають пригод на свої голови. Але є й дещо, що вирізняє їх поміж інших. Обоє хлопців – юні характерники, та ці здібності потрібно розвивати, і досить скоро у них з’являться вчителі, які можуть розкрити їхні приховані здібності. На шляху хлопців багато небезпек, але тільки так можна подорослішати і стати сильними духом.

Демку так, як двом друзям, не пощастило, і він пройде важчий шлях до розуміння свого місця у світі і своїх здібностей. Демко добрий, сильний, та дуже довірливий, і тому на деякий час став зброєю у ворожих руках, а підступний зрадник ледь не занапастив хлопця, влаштувавши пастку для козака Швайки. Це теж гарний урок і для юного читача.

Козак Швайка дорослий, і тому його випробування важчі і небезпечніші. У нього багато ворогів, і не лише серед татар, а й серед своїх. Наприклад, пан Кобильський, який заради власного зиску піде на злочин і на будь-яку підлість. Він думає про людей так, як чинив би сам, тому навіть добрі наміри Швайки попередити про татарський набіг, обертаються бідою для самого козака. Пан Кобильський разом зі своїм помічником Тишкевичем дорого б віддали, щоб побачити мертвим сміливого козака, який понад усе цінує волю, а не достаток, і зраду називає зрадою.

Обоє цих «панів», як на мене, дуже схожі на нинішніх можновладців, хоча такі негідники були в усі часи і поводилися однаково. І завжди у цих нелюдів була своя правда, логіка і виправдання власних дій. Як є своя правда і в чужинців та загарбників, і це страшна, нелюдська правда, яку ні за яких обставин неможна приймати…

Самому не перемогти ворогів, навіть коли тебе вважають легендою, тільки разом можна боротися проти зла, і тому дуже важливо, щоб між друзями була взаємоповага і довіра. Цьому вчиться сам Швайка, а разом із ним і читач, хоча є досить багато людей, які підтримують козака у важкі часи. Швайка молодий, запальний і принциповий, а це не завжди добре, бо може стати причиною неприємностей.

Навіть коли браталися у минулому, це ще не гарантія, що дружба і вірність перейдуть у спадок. Не тримає людей пам’ять крові, бо для зрадників і самозакоханих, як би зараз сказали «обивателів», такої пам’яті немає. І дарма, що діди і прадіди разом билися проти ворогів і товаришували родинами. Зиск сьогодні сильніший за шанування минулого і честі. І важко переступити через себе, в серці назвавши ворогами тих, хто є тобі єдинокровним братом чи єдиновірцем. Це не зайди, не чужі, не татари… Щоправда, інколи рідні по крові переходили на ворожий бік і тоді завжди були значно жорстокіші, ніж чужинці. Прикладів таких немало…

Проте, людське начало важливіше за національну приналежність, бо і серед своїх зустрічаються покидьки, і серед татар є гідні люди. За прикладами також далеко не треба ходити ні у цьому творі, ні у власному житті.

Штрихами у книзі поступово вимальовуються два основних світоглядних конфлікти: боротьба із загарбниками, які хочуть поневолити наш край; і життя справжніх героїв, чиї вороги не тільки зовнішні, а й внутрішні, які будь-кого продадуть заради власного добробуту. Усім головним героям доведеться не раз доводити і собі, й іншим, що вони справжні, а не фальшиві патріоти, які тільки рядяться у козацький одяг.

Дуже добре про це каже дід Кібчик:

«По-татарському козак – це вільна людина, котрій і сам чорт не брат. Хоче – звіра полює, хоче – візьметься за шаблюку і йде на ногайця. А нинішні… – тут дід Кібчик презирливо спльовував на землю, – швидше від кози пішли» (С.16).

Цей дід наче голос самої Землі, він мудрий, проникливий, часом слова його жорстокі, але надовго запам’ятовуються:

«– Тоді я подамся до переяславського старости, – не здавався Швайка.

– Податися, звісно, можна, – згодився дід Кудьма. – Але ворон воронові навряд чи видзьобає око. А от ти можеш накласти головою.

Швайка довго мовчав.

– Страшні речі ви розказуєте, діду, – нарешті подав він голос. – Де ж тоді правда на світі, кому вірити?

– Собі, – відказав дід Кудьма. – Ніхто тебе не оборонить від тої сарани. Сам маєш боронитися. Зі своїм товариством» (С.258-259).

Яка знайома ситуація…

Або й зовсім упізнається:

«– …То ж, може, ті татари були як татари. Вони, кажуть, вимагали лише десяту частку. А нинішні татари не такі. Їм не десята частка потрібна, вони на наших людей, мов на звірину, полюють!

– Всі вони однакові, – не погодився Байлем. – Що ті, що ці. Та я не про це. Тоді, кажу, з нами був князь Ольгерд. Хоч і не з нашої землі, проте нашою мовою балакав і віру нашу поважав. А зараз хто людей підніме – князі? А де ви їх бачили? Порозбігалися, мов їх і не було ніколи. Старости? Та вони ж носа бояться висунути зі своїх городищ» (С.277-278).

Нащо кликати собі нових панів? Треба людям гуртуватися, бо гуртом й «ординця проганяти легше»… І важливо, щоб народ зрозумів, що не потрібно шукати собі очильників десь серед негідних князів, а треба гуртуватися самим і вибирати гідних керувати поміж себе – це один з основних козацьких принципів. І ще важливо, щоб прийшов час для змін, тоді ріка часу виносить з народу тих, хто може змінювати дорогу, яка веде у майбутнє, тільки треба бути гідним такого вибору.

Так і хочеться, читаючи цю книгу сказати: «Разом нас багато! Нас не подолати!», «Разом і до кінця!» й «Україна понад усе!»

На останок не можу не згадати, що частина подій відбувається в околицях Воронівки, такої любої письменникові. Сторожовий дуб, Городище, Вовкулацький кут, плавні, болото… Усе це описане так яскраво і правдоподібно, що хочеться і самій помандрувати у ті краї і на власні очі побачити, що ж лишилося нині від описуваного автором. І таке бажання цілком природне.

Місцями книга темна, багато у ній чорних сторінок, бо коли на твою землю приходить ворог, – це не забавки і не всі твої друзі і рідні переживуть війну, і кожна війна лишає після себе багато сиріт… У цьому книга напрочуд правдоподібна. І тому щиро радієш гумору, якого у творі також багато: він світлом лікує душу від жорстокості і ненависті.

Протягом усієї книги відчуваєш справжню небезпеку, яка постійно чатує на головних героїв, і це дуже дивне відчуття, бо у книжках для цієї аудиторії нечасто зустрінеш щось подібне. Мало хто дозволяє собі бути правдивим у пригодницьких книгах для дітей й емоційно передати, що всі учасники цієї історії ходять за крок від своєї смерті, і що іноді загинути – не найстрашніше, що може статися. Набагато жахливіше втратити близьких, потрапити у полон до жорстокосердих ворогів, які, і не сумнівайся, одразу перевірять, з якого тіста тебе зліплено, або й спробують підштовхнути до зради…

Події цієї пригодницької книги відбувалися кілька століть тому, але те, про що вона говорить, важливо й актуально у сьогоденні як для дітей, так і для дорослих.

Висновок: Дуже гарна пригодницька історія дорослішання, написана на історичній основі. На мою думку, це один з найкращих сучасних творів, які патріотично виховують молодь як щирих громадян нашої держави. І я радію, знаючи, що в мене попереду ще дві великі книги, у які можна поринути з головою.


Автор: Наталія Дев’ятко

Поділитись

Автор: Кривенко Юлія

Оцініть сторінку: 1 Зірочка? Чому?2 Зірки3 Зірки4 зірочки5 Зірочок - Відмінно! (оцінок всього: 1, середня оцінка: 5,00 з 5)
Loading...

Можливо, вам сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *