Завантажити презентацію можна за посиланням: Ірина Жиленко
Додаткові матеріали для вчителя
Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко – сучасна українська дитяча письменниця, поетеса, журналістка і мемуарист. Була представницею літературного «шістдесятництва», що вступила в моральну опозицію із тоталітарним радянським режимом.
Біографія Ірини Володимирівни Жиленко
Народилася Ірина Жиленко 28 квітня 1941 року у місті Києві. Дитинство, що припало на жахливі воєнні та складні післявоєнні роки, минуло у родичів в Звенигороді Черкаської області. Після війни родина повернулася до столиці України. Закінчивши вечірню школу робітничої молоді, майбутня письменниця змушена була навчатися і працювати вихователькою у дитячому садку одночасно. 1964 року Ірина Володимирівна заочно закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Того ж року вийшла дитяча книга «Достигають колосочки» та нариси «Буковинські балади».
Свій перший вірш поетеса написала у віці восьми років. Після дитячого садочку вона працювала в редакціях газет «Літературна Україна», «Молодь України» та журналі «Ранок», і саме на сторінках цих періодичних видань побачили світ її перші літературні твори у 1958 році.
Була одружена з українським письменником Володимиром Дроздом.
1965 року виходить друком перша поетична збірка «Соло на сольфі». Ця поетична збірка спричинила тривалу дискусію в пресі. У час, коли країна ще не відродилася після страшної війни, більшість соратників по перу присвячували свої твори минулій трагедії, повсякчас обертаючись назад, Ірина Жиленко звернулась до сучасності і присвятила свої перші «дорослі» вірші будням мирного життя, радіючи кожному новому дню. Вона співає справжній гімн життю вже у першому вірші збірки «Радість», закликаючи любити землю, життя і людей.
1981 року під тиском обставин була змушена поповнити лави комуністичної партії.
1987 року Ірина Жиленко за збірку віршів «Дівчинка на Кулі» була нагороджена премією ім. В.Сосюри, а 1996 року за збірку «Вечірка у старій вінарні» – Національною премією України ім. Т.Г.Шевченка.
1997 року у періодиці частинами публікуються листи та спогади письменниці про трагедію митця в умовах радянської окупації під загальною назвою «Homo Feriens» (лат. «Людина святкуюча»). Окремим виданням мемуари вийшли 2011 року у видавництві «Смолоскип».
Ірина Володимирівна померла 3 серпня 2013 року, відспівана у Киівському Фролівському монастирі.
Твори для дітей
- «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983);
- «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986);
- «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома», «Достигають колосочки» (1964);
- «Вуличка мого дитинства», (1979);
- «Казки буфетного гнома», (1985).
Книги для дорослих
- «Автопортрет у червоному» (1971)
- «Вікно у сад» (1978)
- «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979)
- «Дім під каштаном» (1982)
- «Ярмарок чудес» (1982)
- «Збулося літо» (1983)
- «Останній вуличний шарманщик» (1985)
- «Дівчинка на кулі» (1987)
- «Чайна церемонія» (1990)
- «Вечірка у старій вінарні» (1994)
- «Пори року» (1999)
- Поетичний цикл «Казки на заході сонця»
- Книга спогадів «Homo Feriens» (2011).